Przeczytasz tekst w ok. 6 min.

«Україна має одну з найбільших армій у світі. Наша країна зміцнила б НАТО», – каже Кіра Рудік, українська парламентарка та голова партії «Голос» у інтерв’ю для телеканалу «Idź Pod Prąd». Запитана, чи є можливість вступу України до НАТО у цьому або наступному році, вона заявила, що так. В інтерв’ю Кіра Рудік також розповіла про виклик дипломатії, щоб зупинити Китай від повномасштабної підтримки Росії,а також про ситуацію в українській армії, яка потребує більше боєприпасів та обладнання. „Ми надзвичайно вдячні за допомогу, яку отримуємо”, „благаємо союзників про літаки-винищувачі” – наголосила українська депутатка. На запитання, чи витримає український народ у цій важкій ситуації, вона відповіла: „Є одне паливо, яке нас приводить в рух. Цим паливом є надія. Ми все ще її маємо”.

ДИВІТЬСЯ ІНТЕРВ’Ю IPP З КІРОЮ РУДІК:

Анна Язгарська: Зараз багато говорять про можливість вступу України до НАТО. Що очікуєте в цьому питанні після наближеного саміту Союзу у Вільнюсі?

Кіра Рудік: Це час, коли потрібно нагадати всім, що мета вступу до Європейського Союзу та НАТО закріплена в Конституції України. Така є воля українського народу, і ми, політики, здійснюємо цю волю. Треба, звичайно, йти до своїх цілей, і очікується багато після саміту. Ми чуємо скептиків, які стверджують, що приєднання України до Європейського Союзу неможливе в час війни в повній мірі. Інші ж вважають, що членство України в НАТО є єдиним шляхом до отримання гарантій безпеки у разі повторної агресії Путіна після нашої перемоги в цій війні. Отже, нашим наміром і найважливішою метою для цього саміту було б або отримати запрошення НАТО або вказівки шляху до статусу члена НАТО, на який всі згодяться.

Йенс Столтенберґ недавно відвідав Київ і сміливо висловився, кажучи, що всі члени згодні, що Україна повинна стати частиною НАТО. Ми повинні побачити наступні кроки, які наблизять цю подію, тому очікування щодо зустрічі є такими великими. Мені дуже сподобалась відповідь президента Зеленського на запрошення Єнса Столтенберга відвідати Вільнюс у червні. Президент сказав: „Я поїду, але я хочу, щоб мою країну також запросили”. 

Нагадаю з історії України, що саме в Вільнюсі попередній президент Янукович змінив історію нашої країни, відвернувши її від Європейського Союзу. Це коштувало йому втрату президентства та розпочало революцію. Ми сподіваємося, що на цей раз Вільнюс стане місцем, де буде прийняте рішення про наше майбутнє, та з нетерпінням чекаємо на цей саміт.

Чи вважаєте ви, що вступ України до НАТО є можливим в цьому або наступному році?

Дійсно так вважаю. Ми розуміємо, що це не бюрократичне, а політичне рішення. Україна має одну з найбільших армій у світі, а безумовно найбільшу в Європі. Ми діємо відповідно до протоколів НАТО. Ми також діємо відповідно до стандартів НАТО. Ми використовуємо зброю НАТО. Наша країна зміцнила б цей союз, і ми мусимо тільки знайти правильний шлях для приєднання до нього.

Kраїни Заходу зараз намагаються допомогти Україні, наскільки можуть. Але між деякими державами проходить дискусія щодо обсягу цієї допомоги. Як ви оцінюєте цей розбіжний погляд серед країн Заходу щодо надання зброї та боєприпасів Україні?

Перш за все, ми надзвичайно вдячні за допомогу, яку ми отримуємо. Ми не змогли би боротися з росіянами, якби не допомога наших західних союзників. Я хочу сказати, що мужність і бажання захищати свою країну недостатні, якщо стояти перед ворогом з порожніми руками. З іншого боку, нам потрібно прискорити логістику та збільшити кількість отримуваної нами зброї. Ми все ще боремося з однією з найбільших і найсильніших армій у світі, з таким військовим потенціалом, що вона не мусить зважати на кількість пострілів, які відправляють на нас, або на втрати в зброї, навіть на людські втрати. Ми не можемо діяти або боротися таким чином. Ми не можемо просто сподіватися на відвагу та мотивацію наших солдатів, щоб компенсувати відсутність зброї та забезпечення. Існує величезна різниця в можливостях на фронті. Кажуть, що на один постріл української артилерії росіяни можуть відповісти десятьма. Можна собі уявити, як страшно і складно боротися в таких умовах. 

Поговоримо про міжнародні питання. Недавно ми були свідками візиту президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю та його розмов з китайським лідером Сі Цзіньпінем. З останнім також розмовляв президент Зеленський. Чи вважаєте ви, що це хороший спосіб завершення цієї війни? 

По-перше, ми всі розуміємо, що Китай може відіграти ключову роль у тому, як ця війна завершиться. З самого початку повномасштабної інвазії Китай є єдиною країною з цих дійсно важливих, яка не сказала чітко, що це агресивна війна Російської Федерації. Вони все ще називають цю війну конфліктом на Україні, що, очевидно, не є правильним терміном. 

По-друге,з початку повномасштабного вторгнення Китай відкрив для Росії свій ринок і є головним покупцем російської нафти та газу, допомагаючи Росії обходити санкції. 

Крім того, є підозри, що Китай може постачати Росії деталі, які допомагають їй продовжувати роботу військового виробництва, хоча самі озброєння поки не постачають. Усі демократичні лідери вони, звичайно, бачать, що Китай може стати важливою стороною у цій війні. Метою демократичного лідерства є те, щоб зробити так, щоб Китай не постачав Росії зброю, а натискав її на кінець війни та відновлення суверенних кордонів України. Ми розуміємо, що це надзвичайно складно. Китай діє не під чиюсь вказівку, а сам по собі, тому він робить лише те, що необхідне для нього самого.

Телефонна розмова [з Сі Цзіньпіньом], яку провів президент Зеленський, на нашу думку, є добрим знаком оскільки результатом є те, що Україна відправляє до Китаю свого посла. Протягом деякого часу ми його там не мали. Китай зі свого боку також відправляє свого представника в Україну, щоб дізнатися більше про війну. Проте ми розуміємо, що ми стоїмо на початку дуже довгої дороги. Щодо розмов європейсько-китайських, то передусім ми бачимо спробу відповіді на китайські обурення, але також спробу закликати Китай прийняти одну зі сторін. Це не стосується вибору між Росією і Україною, але скоріше стосується дотримання міжнародного права. Чи може більша країна захоплювати меншу і робити все, що їй подобається? Я думаю, що це буде історичним рішенням для Китаю, але вони будуть зволікати з його ухваленням якомога довше. 

Ми знаходимося в складній дипломатичній ситуації, де ми хочемо спільно діяти, щоб не відштовхнути Китай і не підштовхнути його до постачання зброї Росії, що матиме критичне значення. У нашій країні були дуже збентежені останніми висловлюваннями китайського посла у Франції, що країни пострадянського простору не отримали офіційного підтвердження своєї суверенності після падіння Радянського Союзу, що стосується не тільки України, але й Литви, Латвії та Естонії. Як це взагалі було можливо, що дипломат таке сказав? Однак це могла бути подія, яка показала інший бік китайського погляду на світ, на який Росія все ще мала б вплив та існувала б згода на це.

Маю глибоку надію, що дипломатичні зусилля зупинити Китай від підтримки Росії у повному масштабі будуть успішними. 

Які очікування у вас стосовно ситуації на фронті в найближчий час у зв’язку з допомогою від США та контрударом України? 

Ми все ще очікуємо на останню поставку зброї з Заходу на фронт. Ще одним фактором, який ми повинні враховувати в підготовці до контрнаступу, є погода. Ще місяць тому в Києві був сніг. Весна цього року прийшла досить пізно, що має великий вплив на мобільність підрозділів. Ще триває період дощів, є багато бруду і важко уявити, як ситуація виглядає на фронті, напевне, не дуже добре. Ці два фактори грають ключову роль в підготовці до весняної контрнаступу. Ми, звичайно, намагаємося не коментувати питання, пов’язані з тактикою та стратегією нашої армії, поки вони не будуть запроваджені. Зараз ми просто намагаємося забезпечити армію усіма необхідними допоміжними засобами, такими як зброя, захист, боєприпаси, відповідний одяг та будь-які інші необхідні засоби. Ми робимо все можливе, щоб поставити їх нашій армії. 

Зможете дати більше інформації про позицію українського суспільства? Чи зможе воно витримати все більше втоми та зменшення допомоги з боку інших країн? 

Що ж, є одне паливо, яке нас приводить в рух, а цим паливом є надія. Ми ще не втратили її. Ми пережили найскладнішу зиму в історії. Ми дуже раді, що вижили. Ми розуміємо, що війна може тривати далі, а Путін буде вести війну до винищення. Ми повинні зібратися разом, щоб йти далі з тією ж самою наполегливістю, як до цього часу. Нас не шокує те, що емоційна підтримка може виснажуватися. Ми бачили це в 2014 році, коли світ швидко набрид на війну в Україні. Однак ми бачимо, що ситуація сьогодні інша, що весь світ почав розуміти те, про що ми говорили давно, а саме, що Путін є агресором, а Росія – агресивною країною. Неможливо угамувати агресора, оскільки він буде рухатися далі. Тому ми сподіваємося, що міжнародна спільнота буде з нами довше, протягом найближчої контрнаступальної операції, коли ми відновимо наші території до кінця цього року. 

Яким був би ваш найважливіший заклик до західних країн? 

Рік і два місяці ми благали наших союзників про літаки-винищувачі, які допоможуть нам ефективніше боротися на фронті, нададуть захист з повітря і додадуть ще один рівень захисту для наших міст. Ми все ще постійно чуємо сирени попередження про наліт і мусимо ховатись в підвалах, оскільки Росія проводить повітряні атаки на наші міста. Ніколи не знаєш, коли лягаєш спати, чи будеш жити наступного дня. Лише кілька місяців тому російські війська напали на місто Дніпро, де вони вбили 46 сплячих людей. Це може статися кожен день. Тому нам потрібні літаки-винищувачі. 

Ми маємо бути спроможними захистити наше небо. Дуже болісно, що за цей рік і два місяці нам не вдалося переконати наших союзників, наскільки важливе це питання.

 Ми маємо щиру надію, що колись ми отримаємо ці літаки. Багато людей не вірили, що ми отримаємо системи „Патріот”. Небагато вірили, що ми отримаємо танки та з’явиться союз в цьому питанні. А зараз нашою метою є літаки, і ми робимо все, як на полі інформації, так і дипломатії, щоб вони потрапили на Україну. 

Дуже дякую за цю розмову. Ми зробимо все можливе, щоб поширити її зміст. Дякую за присвячений час. 

Дуже дякую. Слава Україні.